Учебники
Занятие по актерскому мастерству

Cкачать в архиве

Микола ГУДЗІЙ

УКРАЇНСЬКІ ІНТЕРМЕДІЇ XVII — XVIII ст.

(часть 13)

          Ремінісценції з історії єврейського народу маємо в коротенькій інтермедії до тріумфального акту «Синопсис, или краткое видЂніе декламацій», в якій виступає єврей і скаржиться на те, що всі переслідують їх, що «Авраамлі сини» приречеш на поневіряння. Він хоче організувати велике військо, дійти до Царгорода, зібрати звідусюди євреїв, сісти царствувати в Єрусалимі і перестати платити данину туркам. Він вихваляється своєю силою і розумом. В ремарці до цього виступу єврея сказано, що виходить єврейське військо і танцює, але потім вибігає ярига з дубиною і розганяє всіх.
          В 1747 р. у стінах Києво-Могилянської академії була поставлена драма викладача спочатку піїтики, потім філософії в цій академії ієромонаха Георгія Кониського «Воскресеніе мертвых». Драма ця супроводилася п’ятьма інтермедіями, зміст яких, як і інтермедій до драм Довгалевського, перекликався з окремими діями драми.
          У першій інтермедії мужик милується своїм полем, чекає від нього доброго врожаю. Він покладається в цих сподіваннях не на мудреців, що ворожать по зорях, а на свій практичний господарський досвід. Тут від сина (в іншому списку від синів) він дізнається, що в його житі сиділа баба і робила чаклунські «закрутки», які мали зашкодити урожаю. Баба виправдується, кажучи, що вона не чаклувала, а збирала в полі зілля. Та бабі не вірять і з нею круто розправляються — в одному списку ярига і «москаль», в другому — один тільки ярига («москаль» тут взагалі відсутній). І ярига і «москаль» говорять по-російськи.
          В другій інтермедії єврей скаржиться на утиски з боку жорстокого польського пана Підстолія, від якого, бувши його орендарем, він витерпів стільки гіркого лиха, скільки не витерпів би від татарського хана: пан відняв у нього всю худобу, геть чисто його пограбував, хотів закувати в кайдани, і він утік від нього ледве чи не голий, залишивши жінку і дітей. Він шукає тепер іншого пана, у якого міг би взяти оренду. Назустріч йому виходить пан Бандолій, що просить єврея стати у нього орендарем, обіцяючи йому вигоду від оренди набагато більшу, ніж він мав у Підстолія. Єврей згоджується, аби тільки йому не попасти в руки колишнього пана. Тут з’являється Підстолій, б’є єврея, починає сваритися за нього з Бандолієм і велить своєму слузі — селянинові розрубати єврея навпіл, щоб він не дістався ні йому, ні Бандолієві. Слуга відмовляється це робити, бо не хоче «поганити» християнську сокиру об єврея, і здіймає крик, сподіваючись, що краще за все йому міг би допомоги «москаль»:

                              Ой коли б тут муй земко, и мы бы щось знали,
                              То таких чортув не раз в чизмаки (чоботи) вбирали!

          Зачувши пісню «москаля», що надходив сюди, селянин говорить: Слава ж богу, щось гуде, немов бы то наши!
          З’являється «москаль», що виручає селянина. Селянин збирається запрягти панів у віз, але незагнуздані пани звільняються від запрягу. «Москаль» усіх проганяє.
          Третя інтермедія зображує голодного цигана, який не знає, де б йому знайти поїсти. З’являється циганка — його дружина, теж голодна. Вона радить чоловікові лягти спати, обіцяючи, що сон його нагодує. Уві сні циган бачить ковбасу і сало, але, прокинувшись, їсть лише зварений циганкою борщ, що схожий на ракову юшку. Циганка радить чоловікові змастити: кістки і, обплутавши його ноги сіткою, б’є його за те, що він ледар, не хоче працювати. Виплутавшися з сітки, циган — за одним списком — проганяє циганку, за другим — б’є її.
          Четверта інтермедія починається з того, що литвин білоруською мовою хвалить попа своєї церкви і особливо дяка за те, що той добрий" і тихий, поважає всіх людей, дбає день і ніч про церкву, нічого не п’є, крім води, співає, як соловей, добре вчить дітей у школі. Але тут вбігає схвильована шинкарка і говорить литвинові, що в шинку лях убив дяка і втік невідомо куди. Селяни приносять мертвого дяка, сумуючи, що їм уже не знайти більше такого. Один а них іде за шинкаркою, яка перед цим вибігла, щоб вона пояснила, як сталося вбивство. З’ясувалось, що перелякана шинкарка втекла в іншу кімнату, коли лях накинувся на дяка з шаблею. А тепер їй ніколи розмовляти: треба горілку видавати, їй «ніколи і носа втерти». Литвин розставляє тенета, куди диявол жене ляха. Попавши в тенета, переляканий лях каже, що краще йому сто літ терпіти муки в чистилищі, ніж попасти в руки селян. Лях признається, що вбивство дяка — - його гріх. Але коли литвин на запитання селян, що робити з ляхом, відповідає: «Нехай голова за голову ляже», лях говорить, що не годиться убивати шляхтича за дяка, і радить відкупитися за вбитого грошовою пенею. Селяни обурені тим, що він дешево цінить дорогого їм дяка, якого не варті і двадцять таких, як цей шляхтич, і топлять його в болоті.
          Така відданість селян дякові за те, що той визначився своїми моральними якостями і голосом, відображає реальну дійсність: дяк відігравав велику роль у церковній парафії. Церква могла мати двох, іноді трьох священиків, але дяк був завжди один, і знайти дяка, який би мав хороший голос і добре знав церковну службу, було не легко. Його обирала громада, яка дуже дорожила ним 1.

1  Див. П. Житецкий, Мысли о народных малорусских думах, стор. 39 — 40.

УКРАЇНСЬКІ ІНТЕРМЕДІЇ XVII — XVIII ст. (части: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16 )

Выступление
После спектакля

Карта сайта
Партнеры
© 2007-2016