Учебники
Занятие по актерскому мастерству

Cкачать в архиве

Микола ГУДЗІЙ

УКРАЇНСЬКІ ІНТЕРМЕДІЇ XVII — XVIII ст.

(часть 7)

          Звернення Гаватовича до української мови Павлик пояснює тим, що Гаватович виховувався на традиціях польської літературної культури, яка подібно до всієї західноєвропейської літературної культури починаючи з часів Відродження не цуралась простонародної мови. Цю обставину, що зачинателем світської української драматургії був не українець, а поляк, та ще в часи тодішніх релігійних і національних сутичок між поляками і українцями, Павлик пояснює тим, що українські літературні діячі тоді зайняті були обороною православія і до того ж вдавалися до церковної мови. А Гаватовичу тим легше було користуватися простонародною українською мовою, що він, як католик і поляк, не був прихильним до тодішньої церковної і літературної української мови. Західноєвропейська освіта і добре знання місцевих умов дали, на думку Павлика, змогу Гаватовичу створити яскраві зразки тогочасної мови, побуту і поглядів українських селян.
          Коли погодитися з наведеними міркуваннями Павлика, то, всупереч його остаточним висновкам, інтермедії до драми Гаватовича про смерть Іоанна Хрестителя, логічно кажучи, довелося б віднести не до української, а до польської літератури 1.
          В авторстві Гаватовича як творця інтермедій при трагедії про смерть Іоанна Хрестителя не сумнівався і П. Г. Житецький, який гадав, однак, що Гаватович був галицьким українцем (русином). «Гаватович, русин походженням, — пише він, — був учителем не в братській православній школі, а в одній із католицьких польських шкіл, в яких уже у другій половині XVI ст. писалися інтермедії на теми з народного життя, з дійовими особами з простолюду, простонародною мовою мазурською, русинською і т. п. Можна думати через те, що інтермедії Гаватовича були плодом шкільної теорії, яка панувала в польських школах, а не того національного руху, який спонукав малоруських письменників користуватися цією теорією для своїх цілей» 2. І тут же Житецький вказує номери трьох рукописів Петербурзької Публічної бібліотеки з драматичними творами латинською і польською мовами, з вставками комічного змісту білоруською мовою, а також посилається на згадану нами вище польську драму «Comunia duchowna ss. Borysa y Hleba», в якій «побутові сцени, очевидно, південно-руською мовою, ідуть через усю драму, не виділяючися з неї».
          Усе сказане Житецьким відносно інтермедій до драми Гаватовича примушує думати, що Житецький в усякому разі не схильний був безперечно відносити інтермедії, що їх він приписував Гаватовичу, до творів української літератури.
          Але ще в 1883 р. при першому виданні інтермедій до драми Гаватовича в журналі «Киевская старина» редакція, ставлячи питання про те, хто був їх автором і до якої національності він належав, висловилася в тому розумінні, що драма, очевидно, була написана польською мовою іншим автором, а інтермедії були долучені до трагедії у відповідності з смаками народу 3.
          Торкаючись цих самих інтермедій і вказуючи, що деякі дослідники, «незважаючи на те, що ці п’єси походять з польської школи, бачать у них зразки південно-руської драматичної літератури», П. О. Морозов вважав, що «цьому поглядові не можна зовсім відмовити в обгрунтованості» 4. За словами Морозова, польська і українська література перебували в стані якнайбільшої взаємодії, зумовленої історичною долею польського і українського народів і тим, що в південній Русі не тільки в XVII, але й навіть у XVIII ст. польська мова поряд з латинською панувала в школах і в учбовій літературі, що південноруська літературна мова в той час являла собою суміш польської мови з українською або білоруською народною мовою. Зарахування інтермедій типу тих, які додані до трагедії Гаватовича, до української драматичної літератури виправдовується, на думку Морозова, тим, що авторами їх могли бути українські учні польських шкіл, які прекрасно знали народну мову, та й зміст таких інтермедій взятий не з польського, а з українського життя.

1  Цієї ж думки спершу дотримувався і О. І. Білецький, який визнає Гаватовича автором і драми і інтермедій, що відносяться до неї. «Історики нашого театру, — писав він, — вважають найстаровиннішими драматичними творами України дві інтермедії, вставлені в «трагедію» на день смерті Іоанна Хрестителя, поставленої в Кам’янці в 1619 р. Справді, ці інтермедії написані українською мовою, та все ж вони, як і сама трагедія, не становлять продукту української ініціативи, і говорити про них як про пам’ятки української драми навряд чи можливо» (див. А. Белецкий, Старинный театр в России, М., 1923, сгор. 49, 87). Пізніше, однак, О. І. Білецький інтермедії до драми Гаватовича пов’язував з українською літературою (див. «Історія української літератури», т. І, К., 1954, стор. 77 — 78; див. також упорядковану ним «Хрестоматію давньої української літератури», вид. 2, К., 1952, стор. 168. Тут упорядник, проте, відзначає: «Чи був автором цих вставних сцен сам Гаватович, чи хто інший, — встановити важко»).
2  П. Житецкий, «Енеида» Котляревского и древнейший список ее в связи c обзором малорусской литературы XVIII века, К., 1900, стор. 92-93.
3  Див. «Киевская старина», 1883, № 12, стор. 653.
4  П. О. Морозов, История русского театра до половины XVIII ст., СПб., 1889, стор. 62.

УКРАЇНСЬКІ ІНТЕРМЕДІЇ XVII — XVIII ст. (части: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16 )

Выступление
После спектакля

Карта сайта
Партнеры
© 2007-2016